null
Головна | Мій профіль | ВихідВівторок, 25.04.2017, 05:40

МУЗИЧНА ТРИБУНА КИЇВСЬКОЇ МОЛОДІ MuisicTribune.ucoz.ua 


Ви увійшли як Гість | Група "Гости" | RSS
Меню сайту

Категорії каталога
Сторінка КО НСКУ
Різне
Різне


Головна » СТАТТI » Сторінка КО НСКУ[ Додати статтю ]

До історії створення KO НСКУ

 

Валентина Кузик

   

До історії створення Київської організації 
Національної спілки композиторів України 


    На межі століть, а особливо тисячоліть, особливо гостро відчувається, як ще вчорашній день вже стає історією минулого тисячоліття, і не просто історією, а навіть канвою до міфотворчості, у якій , як і відповідає природі міфу, багато конкретних явищ губляться, втрачають чітки абриси, або й просто переінакшуються... Так, здається, й сталося з історією утворення Національної спілки композиторів України та й її столичного осередку – Київської організаці. Мало хто з нинішніх її членів знає перепетії тієї минулої доби, багато документів завірушилося у архівних завалах , а багато з них й просто зникло з обігу... Тому, думається, величезної ваги є перша розвідка про історію НСКУ, написана видатним вченим-музикологом А.І.Мухої до 80-річчя утворення організації. Пропонуємо зацікавленому читачу онайомитися з нею у вельми цікавій збірці „Український музичний архів”, випуск 3 (К., Центрмузінформ. – 2003). У статті А.І.Мухи описані і перепитії долі київської громади композиторів та музикознавців ще до виокремлення їх у самостійну міську спілку. Моя ж стаття безпосередньо пов’язана з актом утворення Київської композиторської організації 30 років тому та історії її діяльності.
* * *
    Прагнення до єднання людей спільних за професією, творчістю й світоглядом – явище природне й не нове. Ще у античну давнину утворювалися об’єднання митців, як от коллеґія письменників та артистів (серед яких і були і музиканти) при храмі Міневри у Римі (207 р. до н.е.)1, доба Ренесансу полишила пам’ять про художній напрямок «Ars nova», який з’єднав багатьох видатних митців того часу, а що вже й говорити про близькі нам 17–19 сторіччя, які строкато позначені різними угрупуваннями: музичні цехи, дворові монарші й княжі капелії, муніципальні оркестри, розмаїті музичні товариства. Київські архіви зберігають цінні історичні раритети – печатку та документи Київського музикантського цеху, який виник ще у 1677 р. й проіснував до 1875 р. Статут цеху називався «ухвала» і розподіляв функції музик відповідно їх ранґу. Прикметно, що кількісно Київський музикантський цех майже весь час свого існуванння був найбільшим в Україні з-поміж інших2.
      Важливим кроком у справі єднання мистецьких музичних сил міста було відкриття Київського відділення Російського музичного товариства (ІРМО) у 1863 році, до якого увійшли відомі музиканти: П.Селецький, Р.Пфеніґ, М.Ріґельман, згодом В.Пухальський, М.Тутковський, О.Виноградський. З ініціативи Товариства був заснований у Києві оперний театр (1867), відкриті музичні класи (1868), які стали основою для створення музичного училища (1883) та консерваторії (1913). Прикметно, що у Київському відділенні РМТ-ва багато років працював М.Лисенко: з самих перших днів заснування – як молодий учасник хору, у 1873 – член дирекції, 1877–78 – голова відділення. Але гостро відчуваючи розходження у керівництві Київського відділення РМТ-ва щодо розуміння розвитку саме української національної музичної культури, М.Лисенко у 1879 р. виходить з РМТ-ва. Однак думка про єднання митців спільних за творчими уподобанннями та відданими ідеї духовного служіння Україні хвилювала його до кінця життя.
          Буремні роки початку ХХ сторіччя – І світова війна, революції, – розпорошили київську музичну інтеліґенцію, багато хто з неї полишив місто назавжди. Осередками її спілкування стали консерваторія та Музично-драматичний інститут ім. М.Лисенка (і коли вони були відокремлені, і коли об’днані). Безпосереднім імпульсом для згуртування спричинилася трагічна смерть М.Леонтовича, коли на знак протесту творчої особистості проти сваволі диктатури саме у Києві 1 лютого 1921 р. було утворено Комітет пам’яті Леонтовича (з 1922 р. – Всеураїнське музичне товариство ім. М.Д. Леонтовича). Фундаторами його виступили провідні українські митці К.Стеценко, Я.Степовий, М.Вериківський, П.Козицький, Г.Верьовка, Б.Яворський, Б.Лятошинський, К.Квітка, Д.Ревуцький та ін.3 На базі цього Товариства у 1926 р. розпочала свою діяльність знаменита АСМ – Асоціація сучасної музики, яку утворили тоді ще молоді київські композитори Б.Лятошинський, Л.Ревуцький, М.Вериківськеий, Ф.Надененко. 
          1928 р. Товариство ім.М.Леонтовича було ліквідовано як носій «ворожих ідей націоналізму» і на його основі створено ВУТОРМ – Всеукраїнське товариство революційних музикантів з центром у Харкові (тодішній столиці України). Однак і з такою назвою об’єднання митців проіснувало лише два роки й розпалося на дві частки, відповідно до культурно-ідеологічних спрямувань своїх членів: Пролетмуз (Пролетарські музиканти) – з домінантою у Києві та АПМУ (Асоціація пролетарських музикантів України) – з керівництвом у Харкові. З цього видно, як динамічно «доба українізації» тіснилася новітньою ідеологією «доби соцреалізму». Поворотним моментом стала Постанова від 23 квітня 1932 р. «Про перебудову літературно-мистиецьких закладів», що з’явилася після достопам’ятного виступу М.Горького. Постанова стала теоретичною базою радянських ідеологів у справі організації творчих спілок – спочатку у столичних містах, згодом у республіках тодішнього СРСР. У 1939 р. різні республіканські угрупування злилися у єдину Спілку радянських композиторів СРСР (СРК СРСР), був призначений її Оргкомітет, однак Перший з’їзд відбувся лише після війни – 1948 р. „Пдібні угрупування, які ініціювалися самими митцями, – слушно зазначає у своїй статті А.І.Муха, – неодмінно вступали в певні відносини з органами влади. Але слід підкреслити, що, власне, поява, існуваня або зникнення найрізноманітніших профеіцональних цехів, гільдій, асоціацій, спілок тощо зумовлюється внутрішніми, об’єктивними потребами розвитку художньої культури, Влада може їх підтримувати, брати під свою опіку чи, навпаки, заважати їхній діяльності, може користуватися ними, чинити на них свій вплив, ретельно контролювати, але не більше, Цим, зокрема, можна, мабуть, пояснити дивовижну стійкість обєднань українських композиторів у найнесприятливіших обставинах, навіть попри кадрові втрати” (див.вище названу статтю А.Мухи, с. 221–222).
      В Україні реорганізаційні процеси розпочалися зі зборів 18 червня 1932 р. у Харкові: було прийнято рішення про створення Спілки радянських музик України (СРМУ, відповідно – ліквідацію музичних об’єднань АПМУ та Пролетмуз, з передачею їх майна до новоствореної Спілки), а у червні призначено Оргбюро у складі – А.Бенькович (голова), П.Козицький, М.Коляда, Б.Лятошинський, Л.Ревуцький, К.Толстяков. Як бачимо, київські митці складали третину республіканського Оргбюро, вони ж очолювали й міську організацію: з 1932 р. Л.Ревуцький – голова, а Б.Лятошинський – відповідальний секретар. Треба зауважити, що у нас в Україні – на відміну від усіх інших республік СРСР, у тому числі й Росії – склалася винаткова ситуація: Спілка композиторів як така була лише декларативно проголошена, але не організована статутно, однак було утворено її Оргбюро – і воно дійсно працювало, видавало членські білети, збирало музичну громадськість Водночас, для продуктивної роботи СРМУ, були засновані музичне видавництво «Мистецтво» та журнал «Радянська музика» (почали працювати з 1933 р.). Робота СРМУ скеровувалася у формах типових для партійних органів – пленумах, які були присвячені насамперед творчості у масових жанрах – пісні, знайомству з доробком творів композиторів різних республік СРСР та проблемам ідеологічного наповнення музичної критики та музикознавства взагалі. З погляду останнього показовими стали об’єднані збори Оргкомітету СРМУ 8–12–15 січня 1934 р. (Харків) , на яких (у слід за грудневим виступом партійного ідеолога А.Хвилі) «громили націоналістичну платформу» М.Скрипника чолові діячі музичної Спілки. По-суті, з 27 грудня 1933 по 15 січня 1934 сталося судилище зі «смертним вироком» отієї «доби українізації» національній культурі, яку вже наприкінці віку культурологи світу назвуть Українським Відродженням ХХ століття, а іноді – Розстріляним Відродженням.  
      Подальші п’ять десятиліть мистецьке життя України напряму керувалося радянськими партійними ідеологами, як і через «рекомендовані» виборні органи, так і через спеціально призначену посадову особу – відповідального секретаря (який підчас й не бував музикантом-професіоналом). Симптоматично, як при демон-стративній лояльності до державної системи, українські митці зуміли організувати свою діяльність насамперед на засадах музичного професіоналізму (і це попри всі репресії 30-х, які вирвали з їх шерег ряд відомих діячів культури). Показовий щодо цього Перший з’їзд СРКУ, що відбувався у Києві 25–28 лютого 1939 р. (місту було повернуто статус столиці). На з’їзд прибуло 89 делегатів з Києва, Харкова, Одеси, Запоріжжя – по-суті, весь республіканський актив композиторів та музикознавців.4 Було обрано Правління СРКУ (15 чоловік) на чолі з Б.Лятошинським – голова, П.Козицьким – заступник голови, І.Віленським – відповідальний секретар і члени Президії – Л.Ревуцьким та А.Луфером (останній був піаністом–виконавцем та директором консерваторії). [Думається, тріумфальний успіх опери «Щорс» Б.Лятошинського послужив на добро всій композиторській громаді]. 
    Без сумніву, мотиви об’єднання музикантів у спілку в Україні відміні щодо інших республік СРСР: по-перше, у нас були свої традиції, що йшли від Товариства ім. МЛеонтовича; по-друге, леґальна структура Спілки композиторів дозволяла, нехай і під партійним наглядом, але працювати на ниві національної культури. У 1941 р. (20–24 квітня) відбувся Другий з’їзд СРКУ, на якому обговорювалися творчі плани, але всі задуми були перервані током історії – почалася Вітчизняна війна. Діячі української культури були евакуйовані на схід і СРКУ діяла розсереджено у трьох осередках: Уфа, Ашхабад, Ташкент. Після звільнення України від ворога й повернення на рідні терени діячів культури 18 березня 1944 р. була поновлена діяльність спілки в Україні. А 1957 р. вона отримала нову версію назви – Спілка композиторів України (СКУ), до якої 2000 р. додався титул «Національна».  
    З утворенням СКУ київські митці виявилися у лоні республіканської структури, але позбавленими власного творчого осередка. 1970-ті роки життя СКУ проходили під знаком створення саме Київської організації, і цю ідею наполегливо втілювала у реальність ініціативна група на чолі з провідним композитором Г.Майбородою.
      Такий крок був логічним – адже майже третина всіх членів СКУ була киянами. Кількісно київські члени СКУ дорівнювали СК таких республік як Грузія, Вірменія, разом узятої Прибалтики. У Києві склався і найбільш могутній творчий потепціал за кількістю визнаних майстрів – народних та заслужених артистів, видатних вчених-музиколоґів. Кияни завжди вели перед у розробці музично-естетичних програм, активно включались у діяльність національних художній колективів та плідно працювали з Українським радіо й телебаченням. 
      То ж 27 листопада 1974 р. на засіданні секретаріату СКУ вперше було проголошено ідею про створення Київської міської організації – виступав композитор І.Драго. А 2 грудня 1974 р. цю ідею ухвалили на засіданні Правління, партбюро та ревізійної комісії СКУ: «Затвердити створення Київської міської композитор-ської організації» (КМО СКУ).5
      Однак не поспішаймо радіти цій ухвалі – адже окрім спілчанського Правління є ще й владні партійні структури – міські, республіканські, – без санкції яких всі ухвали СКУ не мають ніякої сили! Через 9 місяців – 15 вересня 1975 р. на черговому засіданні Президії СКУ інформацію про створення Київської організації подає вже А.Штогаренко – голова СКУ, а І.Драго зазначає, які творчі комісії будуть у складі КМО СКУ. Композитор Г.Майборода наголошує, що: «Столична організація має бути зразковою і всі комісії повинні бути у Києві…» Нарешті 14 листопада 1975 р. до спілки надходить Лист Ради Міністрів УРСР, у якому дається дозвіл на заснування КМО, а 17 листопада 1975 р. видається Наказ № 80 про посадові оклади працівників організації, де першою позицією записано: «Голові Київської міської організації, тов. Майбороді Г…».
     Однак наша історія ще далека до завершення: 17 грудня 1975 р. (тобто через рік і 15 днів) на черговому засіданні Правління СКУ знову слухали: «Про утворення Київської міської організації СКУ». Враховуючи всі попередні дії, включно з узгодженнями на урядовому рівні, затвердити штатно-посадовий розклад КМО СКУ та її Оргкомітет у такому складі: Г.Майборода – голова, О.Білаш – заступник голови, Є.Алексєєнко – ідповідальний секретар; члени Оргкомітету – Є.Зубцов, Г.Ляшенко, І.Шамо, Є.Станкович, Т.Некрасова. Оргкомітету було доручено підготувати загальні установчі збори киівських митців та обрати Правління КМО СКУ.
      І от настав той довго очікуваний день – 30 січня 1976 р. відбулися загальні установчі збори столичних композиторів та музикознавців, на яких вже вкотре знову була проголошена Київська міська організація СКУ.(Звернемо ще раз увагу на дату – все було продумано так, щоб митці прагнули швидше закінчити засідання й „розбігтися” у справах підготовки зустрічі новорічного свята!). Сценарій зборів був зарані детально розроблений, партії головних героїв розписані, а «масовка», навчена багаторічним досвідом, вела себе загалом прогнозовано. Одним словом, як у Шекспіра: «Життя – театр, а ми в нім – лицедії»! За реалізацію сценарію безпосередньо відповідала «парт-дама» Т.В.Главак (Міськом КПУ), яка, промовивши – «ніхто не хоче диктувати творчим робітникам, як треба працювати…», – походу вносила відповідні корективи. У результаті – столична спілка митців із 122 членів (це 60 % від СКУ) обрала Правління на чолі з О.Білашем; заступники голови – Є.Зубцов та О.Кива, відповідальний секретар Є.Алексєєнко6.
      Дивно, та однак всі ці перипетії по створенню КМО СКУ, які майже півтора року хвилювали музичну громадськість міста, мали досить слабкий резонанс у культурному житті республіки. Не тільки загальна преса, але й спеціальні культурно-мистецькі видання не приділили уваги проблемам новоствореної столичної організації. Сторінки видань 1974–75 років сповнені цікавих повідомлень про постановку опери «Катерина Ізмайлова» Д.Шостаковича, відкриття Дніпропетровського оперного театру, ювілей Донецького симфонічного оркестру, святкування 80-річчя Б.Лятошинського, проведення пісенного пленуму СКУ, виставку скарбниці Тутанхамона… І тільки у журналі «Музика» № 2 за 1976 рік (тобто, аж у квітні – !) подається інтерв’ю з О. Білашем «Нова мистецька організація» – та, звернімо увагу, ця інформація займає чверть журнальної сторінки й зовсім не першої, а 19-ї (!). Окреслюючи проблеми, які постають у центрі уваги КМО СКУ, композитор наголошує: «Одна з них полягає у тому, що давно вже не з’являлося хороших пісень про нашу столицю…» – і далі – «Першочергове завдання, що стоїть перед нами, є розробка детального плану творчих зустрічей композиторів і артистів з трудівниками колгоспів, радгоспів, робітничих селищ області».7
      У ті часи Київська організація складалася з 8 творчих комісій, які організовували роботу митців відповідно жанрового розподілу: 1) симфонічної та кантатно-ораторіальної музики; 2) камерної та вокально-хорової музики; 3) військово-патріотичної музики; 4) музично-естетичного виховання; 5) музики масових жанрів; 6) музики театру і кіно; 7) музикознавства і музичної критики; 8) по роботі з молодими композиторами і музикознавцями. Під впливом КМО СКУ формувалися і художні плани Будинку композиторів та діяльність Музфонду, а згодом і Центрмузінформу СКУ.
    То ж відповідно зборів – саме 30 січня 1976 р. повинно вважатися ювілейною датою. Однак не поспішаймо! У архівах знаходимо протоколи, які засвідчують, що у 1984 столична організація проводила зібрання, на якому підбивала підсумки діяльності за першу десятирічку (думаю, тут проблеми не стільки з арифметикою, скільки з діяльністю всіляких колоспілчанських культуртрегерів!).
    На 1984 р. столична організація налічувала 128 членів – 81 композитора та 47 музикознавців, вела активну концертну діяльність, зосереджену зокрема навколо тематичних пленумів, а за десятиліття їх відбулося шість: 
1) Під гаслом «Місту-герою Києву – київські композитори» – грудень 1976, 9 концертів (90 творів);
2)    «Українська радянська пісня – могутній засіб ідейно-естетичного виховання трудящих» – листопад 1978 (прозвучало біля 100 пісень);
3)    «Композитор і слухач; зв’язок художника з життям народу» (до ХХVІ з’їзду КПРС) – листопад 1980, 12 концертів ( понад 100 творів 65 авторів);
4)    Пленум, присвячений проблемам симфонічної та вокально-симфонічної музики – грудень 1981; 
5)    Пленум, присвячений 1500-річчю Києва – травень 1982; 
6)    Музика для драматичного та музично-драматичного театру і кіно (за участю Спілки кінематоґрафістів та Українського театрального Товариства) – грудень 1983.
    За ініціативою КМО СКУ почали проводитися щорічні Тижні дитячої музики, на яких композитори зустрічалися зі школярами, впродовж майже 5 років проводилися засідання клубів «Музичні зустрічі» та любителів пісні. На загальному позитивноспокійному фоні дещо вражало дисгармонією тенденційне несприйняття творчості невеликого грона митців, які вирізнялися ориґінальною сучасною технікою письма та, зокрема, отримали визнання за кордоном – йдеться про таких композиторів як В.Сільвестров, Л.Грабовський, В.Годзяцький, В.Загорцев, В.Губа, Я.Губанов. Їх твори майже не попадали до пленумських програм, що породжувало негативні настрої серед колеґ-музикантів. Не сприяло здоровій атмосфері і своєрідне «маніпулювання» навколо звітно-перевиборних процесів: проводилися звітновиборчі збори (1981, 1986, 1991 роки), обиралися нові члени Правління, змінювалися відповідальні секретарі – Є.Алексєєнко, Ю.Щериця, В.Рунчак, – отримала видозміну сама назва організації – тепер це КО НСКУ – Київська організація Національної спілки композиторів України, – однак впродовж 18 років (!) незмінним залишався її голова. Що ж, то були сумнозвісні парадокси стогнаційного часу. 
     З віяннями нової доби 1990-х років ситуація змінилася: могутнім імпульсом для художньої творчості стали величезні геополітичні зміни на 1/6 планети під назвою СРСР і проголошення нової держави – Україна, загальна демократизація суспільних систем життя. А для митців суттєве значення мала руйнація ідеологічної доктрини соцреалізму, яка формувала більшою або меншою мірою увесь творчий доробок радянського періоду (щоправда, для декого це стало серйозною втратою творчого ориєнтиру). Під знаком очікування перемін відбулися звітновиборчі збори 21 лютого 1991 р., коли чергову «парт-даму» попросили залишити президіум, і за власною ініціативою у бурхливій обстановці було обрано нове Правління (вперше членом правління став такий авторитетний у гроні професіоналів композитор як В.Сільвестров, що у принципі було неможливим раніш). У боротьбі за лідерство переміг комозитор О.Білаш, його заступниками стали композитор П.Петров–Омельчук і музикознавець О.Зінькевич. Головним переконливим аргументом у досягненні перемоги О.Білашем були обіцянки покращити матеріальний стан Київської організації та серйозне піклування про виконання новонаписаних творів у програмах фестивалю «Музичні прем’єри сезону», який був створений Правлінням КО СКУ і вперше відбувся на початку 1990 р. 
  Треба чесно визнати, що стартував фестиваль тяжко і, насамперед, у музичних колах міста: на концерти приходило дуже мало людей, навіть члени Київської організації слабо цікавилися виконанням доборку своїх колеґ. Перші три роки фестиваль поволі набирав сили, і лише зі зростанням вимогливості до якості новотворів, до їх виконавства, а водночас зі зростанням атмосфери взаємоповаги у самій КО НСКУ, ситуація пішла на краще. Так сталося, що бажання кожного з членів КО СКУ обов’язково почути свій новий опус, заклало принципи конфліктності у драматургію фестивалю. Поняття «прем’єра» вже саме по собі має характер динаміту, який вибухає дискусіями навколо вельми полярної музичної лексики та художньої якості творів. Проте, якщо у СКУ співіснують художні індивідуальносі різного творчого потенціалу та різного стильового напрямку (адже до СК ми приймаємо самі, на свій розсуд), то й СКУ повинна дбати про регулярне виконання їх творчості. Серед великого доробку київських митців, який прозвучав у концертах фестивалю «Музичні прем’єри сезону» було насправді багато вража-ючих високою художністю творів, як масштабних симфонічних , оперних, кантат-но-ораторіальних жанрів, так і камерних – інструментальних й вокально-хорових. Кращі з них увійшли до програм міжнародного фестивалю «Київ-музик-фест» та репертуару вітчизняних й зарубіжних виконавців. Водночас, програми «Музичних прем’єр сезону» показали киянам першовиконання ряду творів композиторів Німеччини, Франції, Великобританії, Ізраїлю, США, Росії, Таджикистану, Польщі. (Щорічний ритм фестивалю був порушений у 1997 р. – з-за фінансової скрути фестиваль не відбувся).
  У 90-ті роки під знаком перемін у столичній композиторській організації відбувалися не тільки позитивні зрушення, але й негативно-деструкційні. Неочікуваним і тяжким випробуванням для КО НСКУ стало літо 1992 р., коли 29 серпня у газеті «Культура і життя» була опублікована «Декларація Національної спілки композиторів України».8 Підґрунтям її появи був конфлікт між республіканським керівництвом і київським, а можливо й особисте несприйняття багаторічними спілчанськими керівниками лідерів нової хвилі, які були обрані республіканською більшістю. Істинна мотивація документу приховувалася за думками про збереження «етнічної сили» української музичної культури, її самобутності, національного духовного відродження. Декларація пропонувалась як основа для нового статуту спілки, над яким у той час працював весь творчий колектив. Майже піврічний період гострої кофронтації закінчився тим, що з лав НСКУ були виключені ідейні ініціатори Деклараці – композитори П.Петров–Омельчук, М.Полоз, М.Каландьонок, музикознавці С.Лісецький та В.Капрєлов, які пізніше утворили Національну лігу композиторів.  
  Новим етапом життя КО НСКУ стали звітно-віборчі збори 26 березня 1994 р., коли київські композитори вперше обирали керівництво за власним сценарієм (ніякі «парт-дами» та аргументи типу «є думка…» не грали ролі); претенденти на місце голови КО виголошували свої позиції, і голосувала за них вся громада. Головою був обраний композитор Л.Колодуб (заступники голови композитор А.Канерштейн та музикознавець В.Кузик, відповідальний секретар – В.Рунчак). Цим правлінням підготований остаточний варіант Статуту КО СКУ (над яким почали працювати з 1992 р.), прийнятий 1996 р,; розроблені нові положення про прийом і створена комісія по прийому нових членів КО СКУ (очолив В.Годзяцький). 
    Водночас, помітилася тенденція до розпаду творчих комісій, які багато років були основою діяльності КО СКУ. Процес відбувався спонтанно, але неухильно – так у тихій, неакцентованій формі далися взнаки розбіжності і генераційного, і художнього, і особистістьного планів, які склалися у столичній організації задовго ще до її відокремлення у самостійну ланку СКУ. Головною сферою спілкування композиторів стали фестивальні кулуари, де неодноразово обговорювалася думка щодо неактуальності принципу жанрового розподілу, закладеного у систему комісій. Мабуть, тому найбільш «живучими» виявилися ті, у основу яких покладено художні чи професіональні координати; активно продовжують працювати комісія музично-естетичного виховання дітей та юнацтва (особливого резонансу набули конкурси для юних композиторів – за ініціативою композитора В.Подвали, а після його смерті під проводом Ж.Колодуб та А.Мухи щорічно проводить комісія), та музикознавства і музичної критики , від якої відбрунькувалися асаціація музичного краєзнавства (до 2002 р. очолювала К.Майбурова) та культурологічна програма «Музичний меморіал», присвячена пам’яті репресованих діячів української музки (координатор В.Кузик). За ініціативою музикознавців у КО НСКУ почав діяти клуб «Музичні зустрічі» (вела В.Кузик), який розглядав теми минулого і сучасності. Важливим починанням стало утворення Пресцентру при Центрмузінформі (1992), який висвітлював музичне життя Києва та спілчанських фестивалів. Його очолила музикознавець Г.Степанченко, а потім з 2000 р. – І.Сікорська. У роботі Пресцентру брали участь провідні київські музикознавці (пресгрупу щорічних фестивалів «Музичні прем’єри сезону» по 1996 очолювала В.Кузик, а у 2004 р. – Ю.Чекан).
    Звітно-виборчі збори 30 січня 1999 р. знаменували новий стиль життя КО НСКУ. У робочій творчо-дискусійній атмосфері відбулися вибори Правління. І представник нової генерації – копозитор І.Щербаков очолив столичну організацію НСКУ, перейнявши естафету від маститого майстра Л.Колодуба (заступники – композитор Г.Гаврилець та музикознавець Г.Степанченко, відповідальний секретар В.Рунчак, з живтня 2003 р. – С.Зажитько). Такий «мирний» перехід влади був ще не зовсім звичним етапом життя для киян. Атмосфера дружньої взаємодії задала несподівувану (для декого) тональність взаємовідносин, разом з тим, знаменувала, що всі члени Київської організації НСКУ – композитори і музикознавці – піднялися на інший, більш високий щабель духовної діяльності, і довели своюь спроможність увійти у третє тисячоліття достойними своєї високої професіональної місії. 
Загін столичної організації чималий – на січень 2005 року він становив 189 особистостей: композиторів – 113, музикознавців – 76. До столичної організації, як як регіональної, увійшли також музиканти з Житомира, Вінниці, Канева, Кіровограда, Черкас та Чернігова. Вже за останній час КО НСКУ збагатилася новими формами діяльності: у серпні 2002 р. була організована Українська асоціація „Жінки в музиці”, як складова Міжнародної фундації Патриції Адкінс Кіті (Рим) – її очолила композитор Л.Юріна; у жовтні 2003 р. розпочала свою діяльність Артвітальня „Імпровіз” з артменеджером Г.Щербаковою. Змін накраще зазнали й самі стіни приміщення столичної організації по Пушкінській № 32 – відремонтовано кабінети й притулений маленький зал, стіни прикрашено картинами й афішами.
    Зрозуміло, все вищевикладене – сторінки про суто внутрішнє життя Київської організації. Для знавців і шанувальників високого мистецтва важливе зовсім інше – суспільне визнання діяльності кожного з провідних митців України, які складають КО НСКУ. А громадськість добре знає і шанує як київських митців старшого покоління, що відійшли у вічність, так і нині активно працюючих. Доробоки таких майстрів минулого як Л.Ревуцького, Б.Лятошинського, братів Г. та П.Майбород, І.Шамо, О.Білаша, В.Губаренка, І.Карабиця, а також нині працюючих – В.Сильвестрова, Л.Грабовського, Л.Колодуба, Є.Станковича, Л.Дичко, Б.Фільц, В.Губи, Г.Ляшенка, Ю.Іщенка, В.Гозядського, В.Загорцева, О.Канерштейна, Ж.Колодуб, О.Киви широко відомі музикантам-професіоналам, отримали високу оцінку далеко за межами України. Достойно множать славу попередників і митці нової генерації – В.Степурко, В.Зубицький, І.Щербаков, Г.Гаврилець, В.Польова С.Луньов, А.Загайкевич, С.Зажитько, Л.Юріна, І.Таранеко, В.Журавицький, І.Алексійчук, З.Алмаші, І.Небесний та їх молоді колеґи. Передують у розробці музикознавчої думки й київські музикологи – Н.Герасимова-Персидська, С.Грица, М.Загайкевич, Л.Пархоменко, А.Муха, О.Зінькевич, І.Котляревський, незабутньої пам’яті М.Гордійчук, Н.Горюхіна, Л.Архімович, І.Ляшенко, А.Шреєр-Ткаченко, О.Костюк, наукові розробки яких добре відомі у світі. Багатьох з них нагороджено високими званнями та державними й мистецькими преміями9 –– Державною премією України ім. Т.Г.Шевченка, преміями ім. М.В.Лисенка, Л.М.Ревуцького, Б.М.Лятошинського, В.С.Косенка, М.І.Вериківського, А.Веделя, В.Стуса та ін.; діяльність митців КО СКУ відзначена й у науковому плані (див. окремо).
      Найбільш яскраві твори київських авторів звучать на естрадах світу – у Німеччині, Франції, Англії, Італії, Іспанії, США, Канаді, Ізраїлі, Польщі, Голанді та інших країнах. Прикметно, що знайомство з доробком наших митців відбувається не тільки завдяки гастролям колеґ-музикантів, ці твори беруть до свого репертуару багато зарубіжних виконавців і колективів. Особливо інтеснивними стали такі «контакти зі світом через музику» у 90-ті роки – з часу проголошення назалежності України, коли у всьому світі пробудилося зацікавлення до нашої країни. Зі свого боку й Київська організація НСКУ докладає значних зусиль для пропаганди творчості своїх членів, зокрема через програми фестивалів «Київ-музик-фест», «Форум молодих», а особливо через власний фестиваль «Музичні прем’єри сезону» , який, починаючи з 1990 року є найвагомішим репрезентантом столичної організації не тільки в Україні, але й на всіх континентах. Гостями й учасниками фестивалю стали композитори та виконавці багатьох країн світу й звідси – з Києва – понесли вони вістку про музичну культуру України та її митців.  
    30 років – шлях довжиною в цілу творчу ґенерацію. Цей шлях Київська організація СКУ пройшла і з досягненнями, і з втратами. Хотілося б думати, що перших більше. Адже скільки ще задумів роїться у думках, скільки ще прагнеться створити і почути виконаним зі сцени, записаним на касети та диски… А також передати краще з традицій новим прийдешнім талантам.  

1.    Мифы и предания. Античность и библейский мир. Популярный энциклопедический словарь //М. – 1993. – С.17О.
2.    Історія української музики. Т. 1 //К. – 1989. – С. 318-329.
3. Товариству ім. Миколи леонтовича – 75 років // К. – Центрмузінформ. – 1996. 
4. Див.: ЦДА-МЛМ. – Ф.№661, оп. №1, од. зб. 2.
5. Всі цитовані документи СКУ знаходяться у ЦДА-МЛМ, Ф.№ 1152, оп. 1.
6. Списки членів Правління КО СКУ у різні часи подаються після загальної статті.
7. Нова мистецька організація //Музика. – 1976. - №2. – С.19.
8.    Публікаціям по справі «Декларації…» присвячені сторінки г.»Культура і життя» за 29 серпня, 26 вересня, 10 жовтня 1992 р. 
9.    Всі титули митців КО СКУ зазначено у персоніфікованому довіднику „аціональна спілка композиторів”– К., Центрмузінформ. – 2003.

Станом на 2005 рік (основні відзнаки; прізвища подаються за алфавітом):
Народі артисти України (16): Губа В., Дичко Л., Злотник О., Кива О., Кирейко В., Колодуб Л., Костін О., Ляшенко Г., Петриненко Т., Поклад І., Сильвестров В., Станкович Є., Степаненко М., Філіпенко В., Цегляр Я., Чембержі М.
Заслужеі діячі мистецтв України (24): Андрієвська Н., Бедусенко С., Васюта О., Водовозов А., Герасимова-Персидська Н., Годзяцький В., Зубицький В., Іщенко Ю., Канерштейн О., Кириліна І., Куценко Д. (Молдови), Клин В., Колодуб Ж., Рожок В., Сапаргалієва Т. (Казахстана), Стецюк І., Стецюк О., Фільц Б., Швачко Т., Шевченко Ю., Шокало-Бенч О., Шух М., Щербаков І., Яворський Е. 
Заслужений діяч науки і техніки України: Котляревський І.

Лауреати Державної премії України ім. Т.Г.Шевченка (11): Гарилець Г., Гронський В., Дичко Л., Дичко Л., Костін О., Петриненко Т., Поклад І., Сильвестров В., Станкович Є., Щербаков І., Ященко Л.
Лауреати мистецької премії ім. М.В.Лисенка (14): Герасимова-Персидська Н., Грица С., Губа В., Загайкевич М., Зубицький В., Кива О., Кирейко В., Колодуб Ж., Кузик В., Ляшенко Г., Пархоменко Л., Фільц Б., Черкащина-Губаренко М., Шух М. 
Лауреати мистецької премії ім. Л.М. Ревуцького (на підтримку молодих талантів) (10): Алексійчук І., Алмаші З., Журавицький В., Загайкевич А., Кривопуст Б., Луньов С., Небесний І., Польова В., Степурко В., Тараненко І.
Лауреати мистецької премії ім. Б.М.Лятошинського (у галузі симфонічної музики) (8): Годзяцький В., Загорцев В., Іщенко Ю., Канерштейн О., Колодуб Л., Ляшенко Г., Польова В., Степурко В.
Лауреати мистецької премії ім. М.І.Вериківського (у галузі оперної творчості) (2): Кашерштейн О., Колодуб Л.
Лауреати мистецької премії ім. В.Косенка (за творчість для дітей та юнацтва) (3): Колодуб Ж., Сасько Г., Б.Фільц.
Лауреати мистецької премії ім. С.Прокоф’єва: Шух М.
Лауреати премії СТД „Київська пектораль” (3): Бедусенко С., Чембержі М., Шевченко Ю.,
Лауреати мистецької премії „Київ” (ім. А.Веделя) (4): Дичко Л., Сильвестров В., Станкович Є., Щербаков І., 
Лауреат премії ім. Б.Асаф’єва: С.Грица
Лауреат премії ім. В.Стуса: В.Губа
Лауреат премії ім. Ф.Колесси: С.Грица
Лауреат премії ім. Дм. Луценка: Поклад І.,
Лауреат премії ім. І.Огієнка: Степурко В.
Лауреати мистецького конкурсу „Духовні псалми Третього тисячоліття” (6): Алексійчук І., Гаврилець Г., Іщенко Ю., Польова В., Степурко В., Фільц Б.

Академіки (3): Герасимова-Персилська Н., Клодуб Л., Чембержі М.
Член-кореспонденти (5): Котляревський І., Лащенко А., Терещенко А., Чембержі М., Черкащина-Губаренко М.
Наукові ступені доктора мистецтвознавства(21): Герасимова-Персидська Н., Грица С., Деменко Б., Загайкевич М., Зінкевич О., Золочевський В., Іваницький А., Клин В., Корній Л., Котляревський І., Лащенко А., Москаленко В., Мурзіна О., Муха А., Пархоменко Л., Рожок В., Терещенко А., Цалай-Якименко О., Черкащина-Губаренко М., Шульгіна В., Юдкін-Ріпун І. 
Кандидати мистецтвознавства (41): Андрієвський І., Боровик М., Васюта О., Виноградов Г., Гнатів Т., Давидова О., Дьякова О., Єфремов Є., Єфремова Л., Завальнюк А., Зінич О., Іщенко Ю., Калениченко А., Квалінас М., Конькова Г., Копоть І., Костюк Н., Кузик В., Кушнірук О., Литвинова О., Назар Н., Невінчана Т., Олійник О., Петриненко М., Редя В., Ржевська Ю., Самохвалов В., Семененко Н., Сікорська І., Степаненко Н., Степанченко Г., Сумарокова В., Сюта Б., Тараненко О., Чекан Ю., Швачко Т., Шевчек О., Шокало-Бенч О., Шурова Н., Ященко Л.

*
Списки членів Правління
Київської Оргнізації Спілки композиторів України
Від 17 грудня 1975 р. Оргкомітет
Майборода Г.І. – голова Київської міської організації
Білаш О.І. – заступник голови
Зубцов Є.М – заступник голови
Члени Оргкомітету – Ляшенко Г.І., Шамо І.Н., Некрасова Т.С., Станкович Є.Ф.
Відповідальний секретар – Алексєєнко Є.В.


Від 30 січня 1976 р. Правління
Білаш О.І. - Голова Київської міської організації 
Зубцов Є.М. – заступник голови
Кива О.П. – заступник гоолови
Члени Правління - Гордійчук М.М., Грабовський Л.О., Зінькевич О.С., Жуковський Г.В., Ляшенко Г.І., Майборода Г.І., Некрасова Т.С., Станкович Є.Ф., Подвала В.Д., Таранов Г.П., Штогаренко А.Я.
Відповідальний секретар – Алексєєнко Є.В.

Від 8 грудня 1981 р. Правління
Білаш О.І. – голова Київської міської організаці.
Ляшенко Г.І. – заступник голови
Кива О.П. – заступник голови
Члени Правління – Верещагін Я.Р., Гордійчук М.М., Дичко Л.В., Дремлюга М.В., Загайкевич М.П., Карабиць І.Ф., Майборода Г.І., Майборода П.І., Некрасова Т.С., Подвала В.Д., Поклад І.Д., Станкович Є.Ф., Штогаренко А.Я.
Відповідальний секретар – Алексєєнко Є.В.
  Від 28 травня 1986 р. – на посаду відповідального секретаря КМО СКУ призначено Щерицю Ю.П.
  Від 10 листопада 1986 р. на засіданні Правління (протокол №3) було ухвалено рішення про перенесення виборів Правління КМО СКУ та проведення їх напередодні чергового з’їзду композиторів України.

Від 21 лютого 1991 р. Правління
Білаш О.І. – голова Київської організації 
Петров-Омельчук П.В. – заступник голови
Зінькевич О.С. – заступник голови
Члени Правління – Верещагін Я.Р., Виноградов Г.С., Губа В.П., Губаренко В.С., Загорцев В.М., Зубицький В.Д., Канерштейн О.М., Карабиць І.Ф., Колодуб Л.М., Костін О.В., Кузик В.В., Подвала В.Д., Сільвестров В.В., Станкович Є.Ф., Степаненко М.Б., Степурко В.І.
Відповідальний секретар – Щериця Ю.П., з 1992 р. – Рунчак В.П.


Від 26 березня 1994 р. Правління
Колодуб Л.М. – голова Київської організації
Канерштейн О.М. - заступник голови
Кузик В.В. - заступник голови 
Члени Правління – Годзяцький В.О., Губа В.П., Дичко Л.В., Олійник О.С., Сільвестров В.В., Степаненко М.Б., Чекан Ю.І., Щербаков І.В.;
З 1997 р. були кооптовані до Правління – Ронжин В.Л., Степанченко Г.В.
Відповідальний секретар – Рунчак В.П.

Від 30 січня 1999 р. Правління
Щербаков І.В. – голова Київської організації
Гаврилець Г.О. – заступник голови
Степанченко Г.В. – заступник голови
Члени Правління – Годзяцький В.О., Грица С.Й., Губа В.П., Дичко Л.В., Колодуб Л.М., Копиця М.Д., Кузик В.В., Поклад І.Д., Степурко В.І.
Відповідальний секретар – Рунчак В.П., від 30 квітня 2003 р. – Зажитько С.І. 













 



Джерело:
Категорія: Сторінка КО НСКУ | Додав: musictribune (12.07.2009) | Автор:
Переглядів: 2394 | Коментарі: | Рейтинг: / |
Всього коментарів: 0

Пошук

Друзі сайту
 Національна Спілка композиторів України - офіційний сайт

 Національний ансамбпь солістів

 ОЛЕКСАНДР ШИМКО офіційний сайт композитора

 Етносучасність - музичний проект

 Каталог АКАДЕМІЧНЕ МИСТЕЦТВО В УКРАЇНІ

 ИЗБРАННИК СОЛНЦА (ОБРАНЕЦЬ СОНЦЯ)официальный сайт балета

Статистика





nullnullnullnullnullnullnullnullnullnullnullnullnullnullnull

Copyright MyCorp © 2017

Безкоштовний конструктор сайтів - uCoz