null
Головна | Мій профіль | ВихідВівторок, 21.11.2017, 14:54

МУЗИЧНА ТРИБУНА КИЇВСЬКОЇ МОЛОДІ MuisicTribune.ucoz.ua 


Ви увійшли як Гість | Група "Гости" | RSS
Меню сайту

Категорії каталога
МІЖНАРОДНИЙ ФОРУМ «МУЗИКА МОЛОДИХ»
МІЖНАРОДНИЙ ФОРУМ «МУЗИКА МОЛОДИХ»
ПРЕСА
ПРЕСА ПРО ФЕСТИВАЛЬ


Головна » МІЖНАРОДНИЙ ФОРУМ «МУЗИКА МОЛОДИХ» » ПРЕСА[ Додати статтю ]

Мистецтво як бриколаж (Журнал "Музика")
Форум «Музика молодих-2011»: Мистецтво як бриколаж 

У Києві відбувся ХІІ Міжнародний форум «Музика молодих».


Цей фестиваль раз на два роки проводить Національна спілка композиторів за підтримки Міністерства культури України і збирає творчу молодь не тільки з усієї України, а й із різних країн світу.

Для нинішнього форуму «Музика молодих» дуже підходить більярдний термін «бриколаж». «Діяти з вивертами, викрутасами» – так він перекладається з французької.

Наприклад, потрібно вдарити по кулі так, щоб вона, відштовхнувшись від протилежного борту стола, пішла у зворотному напрямку і потрапила в лузу.

А яке ж відношення має цей термін-прийом до музики?

Що стосується мистецтва, то в цій сфері він себе зарекомендував уже давно, ще з часів авангардних виступів структуралістів початку минулого століття.

Поєднання непоєднуваного, нашаровання контрастів, конструювання цілого з різного, а часом і полярно протилежного – ось суть явища.

Чим не характеристика сучасної музики? Ну, а яка музика, такий і фестиваль.

За Форумом молодих чи не найкраще можна вивчати стан нинішнього українського музичного мистецтва. На ньому представлена молодь, а вона, як відомо, – завжди найактивніша, безкомпромісна, радикальна за переконаннями.

Заспокоєння приходить з роками, а на початку творчого шляху кожний прагне заявити про себе якомога голосніше й оригінальніше. І в цьому – величезний плюс, тому що творчість молодих, немов індикатор, відображає тенденції часу, нехай іноді й на догоду швидкоплинній моді.

Які ж тенденції віддзеркалив нинішній форум? Пошук, експеримент, своєрідний процес «хаотизації» – не новина для сучасної музики. Тим більше, що «бродильний» звуковий хаос лише на перший погляд здається мирним. Але насправді в ньому намітилася тенденція до внутрішньої полярності. Саме так, без жодного перебільшення! Серед звукових, мовних, стильових новацій вимальовуються полярні рельєфи. Спробуємо їх розпізнати.

За складом виконавців судити важко, бо фестивальний буклет представив героїв, які вже не раз брали участь у таких форумах: старожили «Київська камерата», ансамбль нової музики «Рикошет», Національний заслужений академічний симфонічний оркестр України, Державний академічний естрадно-симфонічний оркестр України, камерний оркестр Національної музичної академії України імені Петра Чайковського і не так давно організований (у 2007 році) ансамбль «Nostri Temporis». Із гостей були одеський ансамбль «Senza Sforzando», «Ласонь-ансамбль» і хореографічний ансамбль Музичної академії імені Кароля Шимановського (Польща). А ще – безліч імен сольних виконавців. Що ж, цілком стандартний виконавський «комплект» під «камерний» за форматом фестиваль.

Однак за виконавцями оцінюють якість звучання музики, але ніяк не напрямки її розвитку. Маршрути «прокладають» композитори. Про всіх не скажеш, бо список персоналій досить великий, тому вестимо розмову про тенденції.

Пошук – ось головний «персонаж», який декларативно заявив про себе в музиці молодих. Камерні й особливо симфонічні концерти презентували панораму пошуку в усьому розмаїтті. Ось хоч би опуси Олени Ільницької, Романа Качалова, Віталія Вишинського, Андрія Зименка або Олени Сєрової, Богдана Кривопуста, Валерія Антонюка, Анни Сєгал (Ізраїль), Максима Шалигіна.

Кожен шукає власний стиль: хто в звукових барвах, хто в структурі композиції, хто в об'єднанні музики і поетичного слова. Різною мірою, за винятком Пасакалії Шалигіна – цілісного за формою і драматургією твору, опуси молодих «страждали» на багатослівність і туманну витіюватість думки, а часом і мозаїчну еклектичність матеріалу. І це цілком природно для авторів, які ще торують шлях у музиці. Але чи тільки тим пояснюється драматургічна пухкість більшості композицій? Думаю, що ні.

Еклектизм мови, стилю, форми, як правило, властивий «перехідним» епохам, а саме в такий час ми й живемо. Та що характерно і явно кидається в очі: композитори намагаються об'єднати авангардну мову сучасності з класичним і пізньоромантичним надбанням. Більше того, в назвах творів усе менше застосовують хитромудрі іноземні слова, та й узагалі програмні заголовки.

Ще зустрічаються «Confession», «Nidamanngries sonate», «Екскурси», «Відблиски вітража», «Пасія за святою барабанною паличкою», але такі розпливчасті за жанром опуси поступово зникають. Силу набирають класичні квартети, варіації, фантазії, інтермецо, концерти, прелюдії, балади, токати, кантати. Що це – повернення назад?

Цілком можливо, так виявляється бажання синтезувати сьогодення з минулим, сучасність із класикою, але також інтуїтивне, ще не усвідомлене авторами прагнення спростити загальний стиль української музики, очистити її від складної «шкаралупи» авангарду останніх років.

Синтез у тандемі з експериментом і сильний акцент на відео-арт домінували на форумі цього року. «Візуальний» чинник відчувався в інсталяціях проекту Алли Загайкевич «EM-візія», у «боді-арті» польського хореографічного ансамблю Музичної академії імені Кароля Шимановського, який пластикою тіла «оживлював» квартетну музику Адріана Робака, Олексія Новака, Юстини Ковальської (усі – Польща) та Богдана Кривопуста (Україна) у виконанні польського ж «Ласонь-ансамблю».

Останній, до речі, відмінно, високоякісно, з гарним балансом відтворив камерні опуси молодих авторів. Відеоряд був присутній також у фольклорному проекті «Етносучасність», представленому «Київською камератою», а також в аудіовізуальному концерті ансамблю «Nostri Temporis».

Ставка на видовищність – це загальна тенденція часу, з його демократизацією, масовізацією академічного мистецтва. Добре це чи погано – не нам судити, час сам розставить усе на місця. Але цікаві причини…

Гадаю, їх безліч, та одна з них – довге засилля переускладненої авангардної естетики і, як наслідок, втрата інтересу до музики широкої слухацької аудиторії. А що може бути гірше для авторів? От і намагаються композитори, кожен по-своєму, долучати публіку до музики за допомогою відео-арту.

Інсталяції в «EM-візії» – справа звична, цим вже нікого не здивуєш. Однак цьогорічний проект був на рідкість невдалим. Мало того, що концерт розтягнувся на майже на чотири години, так ще постійно «зависали» комп'ютери і втрачався міжкомп'ютерний зв'язок.

Та й сам звуковий матеріал важко було назвати творами, швидше – суто лабораторними генерованими звуковими треками. Винятки – «Криптограма» Любави Сидоренко, написана у стандартній авангардній системі без електроніки, і зі смаком зроблений електроакустичний колаж «The songs at a Babylon Wall» («Плач біля стіни Вавілонської») Олексія Ретинського.

Суперцікавим був відеоряд до «Equilibrium» Олександра Шимка, який став чи не найяскравішим твором фестивалю. Шість етномініатюр із народними піснями і народними голосами фольклорного гурту «Кросна» виразно відтворювали атмосферу прадавньої автентики. А візуальний ряд, змонтований під любительську операторську кінозйомку і вибудований на балансі автентики і урбанізму, добре доповнював музику.

Хоча цей опус такий самодостатній, що цілком може обходитися без відео. Це саме той випадок, коли музику не потрібно «рятувати», «витягувати» за допомогою видовища, – вона сама за собою веде слухача, а професіоналові зоровий ряд може навіть заважати.

А от аудіовізуальний проект ансамблю «Nostri Temporis» залишив неоднозначне враження. І не так через задекларовану заздалегідь новаційність, як через відсутність власне музики. Хепенінги, перформанси, інсталяції – старожили у світі сучасної культури, і ансамбль просто підхопив понад півстолітню традицію. Інша справа, що слухачів-глядачів композитори хотіли здивувати відеостилізаціями під кінематографічні твори. Але і міксти з кіномистецтвом – уже теж не новина. Кіноряд на повний хід застосовується, наприклад, у театральних і музичних постановках.

Тому незрозуміло: як можна вразити аудиторію побутовими зйомками камерою мобільного телефона з картинами заасфальтованої дороги, зустрічних авто й індустріального пейзажу або параноїдальними фантасмагоріями з ляльковими дівчатками-татушками з рожевим волоссям і «кислотною» помадою, або конвульсивним поїданням огірків та інших овочів із ремарками «ням-ням»?

У цій аудіосуєті робиться акцент на експериментуванні щодо синтезу кіно і музики, й більше того, – стилізації під німе кіно початку минулого століття чи аматорське відео. Навіть «клаптикова», «рвана» кіноплівка й імітація характерного «хрипкого» звука працюючого фільмоскопа – все це нехитрі натяки на кіно.

Нехай би так собі й було, якби до цього додати музику. Адже німе кіно XX століття не мислилося без цікавого музичного супроводу і блискучої гри тапера. Розрізнені, нерозбірливі звуки або безбарвні, незрозумілі «звукові доріжки» в аудіовізуальних кіноекспериментах «Nostri Temporis» важко назвати музикою. Так у чому власне експеримент? З точки зору відкриття чогось нового в галузі музичної мови або стилю – повна неясність.

Що ж до кіноряду, то де ж тут новації? Такі самі відеоролики і відеокліпи можна побачити, варто тільки увімкнути телевізор або ж звернутися до ретроархіву німого кіно. Тож претензійна позиція ансамблю не виправдана. Поки – це гламурний молодіжний треш, тусовка з імітацією арт-кафе.

Пошук, блукання, експерименти з активним застосуванням медіа-арту, полюси генерованих звучань для «еліти» і мас-трешу для просунутої молоді, а також «авангардної» неокласики і фольклорного автентизму, –такою була концепція форуму цього року.

І в цьому звуковому конгломераті виділялися ще два полюси, дві кульмінаційні точки початку і кінця фестивалю: фольк-опус «Equilibrium» Олександра Шимка і Пасакалія Максима Шалигіна. Це не просто два яскравих твори, це два смислових знака. Обидва відсилають нас до минулого.

Один – до фольклорної міфо-архаїки, а другий – до інших культурних шарів з ретроспекцією в чотири століття. Отже виходить, що погляд в минуле актуальний? І хоча Пасакалія – урочистий танець-процесія з відтінком драматизму, в даному випадку його доречніше розглядати як знак ходи самої Музики у непростому і мінливому світі звуків.


Автор: Анна Луніна

Джерело: Журнал "Музика"


матеріал цитується з сайту "Music-Review



Джерело: http://m-r.co.ua/mr/mr.nsf/0/5BC2C4A0CDFD5A5AC22578A80047FA63?OpenDocument
Категорія: ПРЕСА | Додав: musictribune (10.06.2011) | Автор:
Переглядів: 931 | Коментарі: | Рейтинг: / |
Всього коментарів: 0

Пошук

Друзі сайту
 Національна Спілка композиторів України - офіційний сайт

 Національний ансамбпь солістів

 ОЛЕКСАНДР ШИМКО офіційний сайт композитора

 Етносучасність - музичний проект

 Каталог АКАДЕМІЧНЕ МИСТЕЦТВО В УКРАЇНІ

 ИЗБРАННИК СОЛНЦА (ОБРАНЕЦЬ СОНЦЯ)официальный сайт балета

Статистика





nullnullnullnullnullnullnullnullnullnullnullnullnullnullnull

Copyright MyCorp © 2017

Безкоштовний конструктор сайтів - uCoz